Остання поема (Руслана)

Вітер старі імена розвіває, 
Нема вже дороги в покинутий рай. 
Якщо в юрбі ти мене не впізнаєш, 
Не повернеш мене, не повернеш мене, 
Любий, прощай. 

Я залишаю тій берег, 
Цей час розправляє вітрила, знай, 
Сонце сідає і зорі вертаються, 
Казка моя, прощай. 
Знаю, колись тебе знайде неначе мелодія 
Нами давно забута. 
З давніх давен ніжним вітром занесений 
Подих із мого сна. 

Ти віднайди, ти віднайди, 
Ти віднайди мене в минулому, 
Там, де панує весна. 

Там, де у диханні ночі 
Останнього слова тремтить луна, 
Ти пригадай кожну мить, 
Кожен крок у безмежно далеких снах. 
Було, а може здавалось, 
Що справжнє кохання - 
Весна нескінченна, рання. 
Знов спалахне і розтане без відчаю, наче омана. 

Знай, це не сон, знай, це не сон, 
Знай, це - єдина правда вічності, істина. 
Смерть подолає єдиний закон - 

Вічна любов моя, вічна любов моя, вічна любов моя, 
Вічна любов моя, вічна любов моя, вічна любов моя.

Есть ошибки или текст неправильный? Вы можете его откорректировать.