Казка про кохання (Май Наталия)

За морями, за лісами,
За високими горами
Там жило собі кохання
Із блакитними очами.
Разом з сонечком вставало,
Довгі коси заплітало
І під тихий шепіт вітру
Людям щастя дарувало.
Разом з сонечком вставало,
Довгі коси заплітало
І під тихий шепіт вітру
Щастя дарувало...

За лісами, за морями,
За високими горами
Там жило собі кохання
Між землею й небесами.
Зрад і заздрощів не знало,
Про любов пісні співало,
Для людей з добром у серці
Зорі з неба діставало.
Зрад і заздрощів не знало,
Про любов пісні співало,
Для людей з добром у серці
Зорі діставало...

З нівідкіль взялися раптом
Дві сестри – Брехня і Зрада,
Чорним кругом налетіли,
Щоб кохання розтерзати.
Біли рученьки зв’язали,
Щиру душу розтоптали
І кохання яснооке
Сміючись закатували.
Біли рученьки зв’язали,
Щиру душу розтоптали
І кохання яснооке
Там закатували...

За лісами, за морями,
За високими горами
Дві сестри кохання вбили
І з блакитними очами.
Ні словечка не зронило,
Вбивцям в очі подивилось,
Впав кришталь одна краплинка,
По щоці сльоза скотилась.
Ні словечка не зронило,
Вбивцям в очі подивилось,
Впав кришталь, одна сльозинка
По щоці скотилась...

І тепер на білім світі
Важко нам любов зустріти,
Та, якщо вона приходить,
Бережіть її що митті.
Не давайте панувати
Сестрам двом – Брехні і Зраді,
І тоді кохання ваше
Буде щастя дарувати!
Не давайте панувати
Сестрам двом – Брехні і Зраді,
І тоді кохання
Буде щастя дарувати! (ост 4 рядки – 2) 

Есть ошибки или текст неправильный? Вы можете его откорректировать.