Пісня про рушник (Майборода Платон)

Рідна мати моя, ти ночей не доспала 
І водила мене у поля край села, 
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя дала. 
I в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
I рушник вишиваний на щастя, на долю дала. 
 
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, 
І зелені луги, й солов‘їні гаї, 
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 
І засмучені очі хороші твої. 
I твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 
I засмучені очі хороші блакитні твої. 
 
Я візьму той рушник, простелю, наче долю, 
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. 
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю — 
І дитинство, й розлука, і вірна любов. 
I на тім рушничкові оживе все знайоме до болю — 
I дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Есть ошибки или текст неправильный? Вы можете его откорректировать.