Яворина (Гига Степан)

Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні, 
Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить. 
Я не вірив ніяк, що й до мене прийде день останній, 
І в жертовнім вогні моє серце на попіл згорить. 

Я ж так щедро кохав, я так вірив у зорі і очі, 
І душею своєю я вас, як умів, причащав. 
Але видно Господь мені краще життя напророчив, 
І до себе забрав, щоб у райськім саду я співав. 

На могилі моїй посадіть молоду яворину, 
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня. 
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну, 
Певно, в цьому і є та найважча провина моя. 

На могилі моїй посадіть молоду яворину, 
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня. 
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну, 
Певно, в цьому і є та найважча провина моя. 

Хай душа переселиться в дивний той рай потойбічний, 
Де таких, як і я, назліталася ціла сім'я. 
Тільки нащо мені ті блаженства розкішні і вічні, 
Як мені не всміхнеться донька - сиротинка моя. 

У далеких світах якось раптом усе я покину, 
Бо ввійде мені в душу сльозиною і чебрецем, 
І додому хоч вітром, хоч променем сонця полину, 
І легенько війну над твоїм, Україно, лицем. 

На могилі моїй посадіть молоду яворину, 
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня. 
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну, 
Певно, в цьому і є та найважча провина моя. 

Есть ошибки или текст неправильный? Вы можете его откорректировать.